Прийом заявок на участь у конференції за електронною адресою: klaster_nayka@ukr.net

переклад сайту на:

Ukrainian Bulgarian Chinese (Simplified) Czech English French German Italian Norwegian Polish Romanian Russian Slovak Spanish Swedish Turkish Yiddish
ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ ІННОВАЦІЙ

Іван Чайківський,
генеральний директор корпорації "Агропродсервіс"

ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ ІННОВАЦІЙ

Необхідність переходу економіки України до інноваційної моделі розвитку обумовлена вичерпанням джерел посткризового зростання, уповільненим темпом інвестування нового устаткування і знань, загостренням проблем збереження науково-технічного потенціалу. Глобалізація світової економіки, поширення новітніх інформаційних технологій, наукоємних виробництв суттєво загострили конкурентну боротьбу держав, посилили залежність економічного процвітання кожної країни від спроможності продукувати та використовувати знання, нововведення, технологічні та економічні інновації. Особливістю економіки країн з розвиненою національною інноваційною системою є надзвичайно висока степінь взаємної інтеграції науки, реального та фінансового сектору, відтворювальних процесів у різних сферах людської діяльності.
Формування національної інноваційної системи в Україні характеризується низьким рівнем інтеграції науки і матеріального виробництва, незначним впливом на перехід економіки до інноваційного розвитку фінансових методів стимулювання.
Складові, які розкривають зміст терміну “інновація”, не мають однозначного тлумачення, що породжує низку питань його практичного використання. Так, у Законі України “Про інноваційну діяльність”, по суті, не знайшли чіткого визначення такі ключові поняття, як “об’єкти інноваційної діяльності”, “інноваційний продукт”, “інноваційна продукція”. Вважається можливим систематизувати наукові погляди щодо розвитку теорії інновацій у різних школах економічної теорії за декількома напрямами.
По-перше, класики політичної економії використовують переважно термін “технічний прогрес”, дію якого вони вбачають в розвитку продуктивної сили праці. Так, робота А. Сміта “Дослідження природи та чинників багатства націй” починається з прикладу поділу праці і спеціалізації робітників, що дозволяє підвищити продуктивність праці і збільшити обсяги виробництва. Сміт подолав обмеженість розуміння капіталу фізіократами, розкрив відмінності між основним і оборотним капіталом, роль нагромадження капіталу із розвитку виробництва. Ці положення були розвинуті Д. Рікардо при обґрунтуванні принципу порівняльної переваги у міжнародному поділі праці та спеціалізації країни. При цьому капіталістичне господарство представлялось Д. Рікардо саморегульованою системою з ідеальними зворотними зв’язками.
В межах класичної економічної теорії були досягнуті важливі успіхи у дослідженні механізму відтворення суспільного капіталу, ролі технічного прогресу у тих формах, які були притаманні економічному розвитку періоду зародження капіталізму. Але ціла низка теоретичних і практичних проблем економічного зростання, ролі основного капіталу у відтворенні суспільного продукту, значення втручання держави в економіку не були з’ясовані.
По-друге, неокласична версія економічної теорії виникла як результат маржиналістської революції з її теорією граничної корисності. У різні періоди панування поглядів представників неокласичного підходу спостерігається діаметральна оцінка ролі науки, технологій в економічному зростанні: від її майже повного ігнорування (70-90 рр. ХІХ ст. – 30 рр. ХХ ст.) до беззаперечного визнання (друга половина 50-х років ХХ ст. і по теперішній час). На зміну глобальним проблемам економічного зростання, що були центральними в роботах класиків, представники неокласичної школи зосереджують увагу на дослідженні ціноутворення товарів на окремих ринках та найважливіших чинників, що впливають на нього. Зокрема, А. Маршалл вводить в економічну теорію поняття еластичності попиту на споживчі товари, Л. Вальрас розробляє систему загальної економічної рівноваги та її математичну інтерпретацію. Характерним є підхід до фактора технологій при дослідженні умов рівноваги: він вважається заданим.
Але вже з середини ХХ століття проблема науково-технічного прогресу починає займати все більш вагоме місце в економіко-теоретичних дослідженнях. Аналітичні оцінки зростання ВНП в деяких країнах і, передусім, у США дозволили зробити висновок про те, що вищі темпи його зростання у порівнянні з темпами збільшення використаних ресурсів праці та капіталу зумовлені науково-технічним прогресом.
По-третє, певні нові теоретико-методологічні підходи до аналізу проблеми економічного зростання, ролі технологічних змін заклав інституціоналізм на зламі ХІХ і ХХ століть. Його представники – Т. Веблен, У. Мітчелл, Д. Комонс розглядали вплив новітніх технологій, змін в науці та техніці на соціально-економічні явища і процеси. Так, Дж.К. Гелбрейт зазначав, що технологія, тобто розвиток і застосування наукових або систематизованих знань до практичних задач є центральною характеристикою економічного розвитку. Науково-технічна революція розглядається як засіб трансформації економічної системи. А такі представники цієї течії як Ж.Фураст’є, Дж. Діболд, П. Друкер вважають, що технологічні зміни обумовлюють подолання суперечностей ринкової системи господарювання, зокрема суперечності між попитом і пропозицією, надвиробництвом і споживанням. Та чи інша трансформація економічної системи відбувається під впливом науково-технічної та інноваційної діяльності, а сама трансформація є результатом дії інноваційно-технологічних чинників, конкретна комбінація яких і визначає темпи і якість економічного зростання.
Внесок інституціоналістів полягає в обґрунтуванні необхідності формування середовища, яке б визначалось законодавчими, організаційними та економічними факторами, що сприяють інноваційному розвитку і відповідно економічному зростанню. Але ця течія економічної думки досить неоднорідна, на що звертають увагу дослідники цієї проблеми.
По-четверте, кейнсіанський підхід, згідно якого доведена необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновано набір різноманітних фінансових інструментів регулювання. У своїй праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” Дж. М. Кейнс обґрунтовує необхідність зростання сукупного попиту як засобу досягнення повної зайнятості. Вирішальну роль при цьому відіграють інвестиції, коливання яких здатні викликати такі коливання сукупної зайнятості та доходу, які характеризуються значно більшою амплітудою.
По-п’яте, теорія технічних нововведень і зростаючого попиту, згідно з якою швидке зростання у науку, створення нових технологій, удосконалення системи виробництва зумовлюють зростання доходу на кожну одиницю виробничих витрат. Інвестування забезпечує зростання продуктивності праці за умови безперервного науково-технічного прогресу, оновлення технологій і продуктів. Перші дослідники впливу науково-технічного прогресу на економічний розвиток – Е. Денісон, Д. Кендрік, Р. Солоу у своїх роботах довели домінуючу роль технологічних змін порівняно з капіталоозброєністю праці в економічному зростанні.
У другій половині 50-х років ХХ-го століття в межах неокласичного підходу набуває поширення концепція ендогенного науково-технічного прогресу як рушійної сили розвитку економічної системи, самовідтворювального чинника економічного зростання. Такі дослідники як М. Абрамович, Е. Денісон, Д. Кендрік, а згодом Л. Солоу довели, що ВНП США зростає переважно за рахунок технологічних змін.
По-шосте, у другій половині 80 – на початку 90-х років ХХ ст. виникають теорії економічного зростання, що розкривають зв’язок між темпами розвитку економіки і економічною свободою. Прихильники економічного лібералізму – представники австрійської (К. Менгер, Л. фон Мізес, Ф. Хайек, Ф. Махлуп), чиказької (Ф. Найт, Дж. Вінер, Г. Саймон, М. Фрідмен, Р. Коуз), французької та німецької (А. Рюстов, В. Ренке, В. Ойкен, Л. Ерхард) шкіл намагалися довести, що економічне зростання досягається за рахунок змін загальних умов господарювання. Особливе значення надається системі оподаткування, використанню механізмів внутрішніх і зовнішніх позик з метою ліквідації дефіциту державного бюджету.
По-сьоме, суттєвий крок в теорію економічного зростання започаткував Й. Шумпетер, який в характеристиці найважливішої функції підприємництва вбачав розробку і обґрунтування процесу реалізації нововведень. За його оцінкою підприємець – це економічний лідер, “новатор”, діяльність якого знаходиться в основі будь-якого суспільного розвитку. Підприємець, за думкою Й. Шумпетера, виступає як особливий тип господарника, що має здатність до аналізу різноманітних ринкових можливостей втілення новаторських ідей, інновацій.
По-восьме, інноваційна складова економічного зростання розглядається на використанні методологічного положення щодо уявлень про конкурентний ринок як особливий інформаційний пристрій для виявлення, використання та координації знань багатьох незалежних один від одного людей. Його розробник – Ф. Хайєк обґрунтував концепцію “розсередженого знання”, в якій показана принципова обмеженість багатьох механізмів цілеспрямованого регулювання конкурентного ринку в умовах, що є складовими інноваційного процесу.
По-дев’яте, теорія “довгих хвиль” М. Кондратьєва, яка є логічним продовженням теорії циклу М. Туган-Барановського. Згідно теорії “довгих хвиль” нерівномірність динаміки еволюційного розвитку обумовлена імпульсивністю інноваційного процесу, що у подальшому докорінно змінило уявлення про динаміку економічного зростання, а згодом висновки цієї теорії були покладені у фундамент конкретної державної науково-технічної політики деяких країн, що принесло, за оцінкою сучасних дослідників, цим країнам розквіт та економічне лідерство.
Ефективність інноваційного розвитку національної економіки в умовах високого рівня науково-технологічного і виробничого усуспільнення залежить не тільки від успішної діяльності наукових організацій, фірм, інноваційних посередників та таке інше, але й від того, яким чином вони взаємодіють один з одним в якості елементів колективної системи створення і використання знань, інтелектуального капіталу. Це означає, що інноваційний тип розширеного відтворення передбачає не тільки постійне оновлення виробництва, але й розширене відтворення високоінтелектуального наукового потенціалу, висококваліфікованої робочої сили.

Література

1. Гальчинський А., Інноваційна стратегія українських реформ. / А. Гальчинський, В. Гейєць, А. Кінах, В. Семиноженко – К.: Знання України, 2002. – 336 с.
2. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В.М. Гейця.-К.:Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. – 1008 с.
3. Инновации и экономический рост / Отв.ред. гл.-кор. РАН К. Микульский. – М.: Наука, 2002. – 337 с.

 

На даний момент 19 гостей на сайті

Здійснюється почергове проведення в Університетах Кластеру Міжнародних Інтернет-конференцій.
Прийом заявок на участь в конференцях e-mail: klaster_nayka@ukr.net
Довідка за телефоном: (098) 633-80-82 - Софія Василівна

Copyright © 2011-2013 Стельмащук Антон Михайлович. All Rights Reserved. Powered by: WWW.WEBSTUDIA.NET.UA